Історія з життя

“Я вже 10 років в самоізоляції – один на всі Гулі”. Поради вінницького Робінзона.

Петро Краснопольський один-єдиний житель у селі Гулі Хмільницького району. Каже, одному не страшно — з людьми страшніше. Чому образа на поліцейських, за його словами, залишиться до смерті? Що радить тим, хто нині в самоізоляції?

З Петром Краснопольським зустрічалися декілька років тому у його селі. Ці фотознімки з того часу. Добратися в Гулі непросто — яма на ямі. Спершу чоловік відмовлявся розмовляти з журналістами. Казав, не хоче, аби інші дізналися, що він тут один. Запам’яталася його фраза:  «Без людей мені не страшно, страшніше з людьми». — От ви зараз понаписуєте, що я тут один, а слідом почнуть стукати у двері і вікна непрошені гості, — говорив чоловік. —  Вони мені тут треба? Не знаєте, чого такі приїжджають? Здогадайтеся…

Потім все-таки знайшли контакт для спілкування.

Напередодні Великодня розмовляв з ним уже по телефону. Попросив, щоб порадив людям, як їм бути в нинішніх умовах самоізоляції. Він у відповідь усміхнувся. Каже, що вже понад десять років в самоізоляції — стільки часу один проживає в селі.

— У мене одна порада для всіх — займіться роботою, — говорить Краснопольський. — Мені нема коли думати про коронавірус. Справ стільки, хоч греблю гати. У міській квартирі теж діло знайдеться. Було б бажання. Робота зніме будь-який стрес, зарадить депресії. Це найкращі ліки.

Петро Краснопольський дуже працьовита людина. Йому скоро вже 80, а він не сидить, склавши руки.

— Чи посадив уже город? — перепитує. — Не всю площу. Після Великодня буду закінчувати. Корову маю, як і раніше. Без молока не можу обходитися. Сам видоюю, звичайно, а хто ж мені тут ще допомагає. І кури є, і гуси, й інша живність. В хазяйстві все має бути. На своїй землі вирощує не тільки картоплю. Сіє буряки, сіно. Щоб було чим худобу годувати. Сільський голова Лозової Анатолій Мазур, з яким розмовляв перед тим, як телефонувати Краснопольському, не приховував здивування від працьовитості чоловіка.

На запитання, чи не сумно одному на все село, відповідає: — Який же я один? Я не один. Хочеться з кимось поговорити, дістаю з кишені мобільний телефон, набираю когось зі своїх дочок, чи онуків. Вони завжди раді чути мій голос так само, як я їхні. Маю знайомих у сусідніх селах. Можу їм подзвонити. Якщо дуже треба, прошу у них допомоги. Це буває тоді, коли самому не вдається з чимось справитися. З природою теж треба говорити. Вона все чує — і дерева, і річка, і трава. Мої домашні тварини по-своєму відгукуються, коли озиваюся до них.

Людина самотньою ніколи не буває ніколи. Якщо ти в гармонії з усім, що навколо тебе, то твоя душа завжди буде на місці. Стало сумно — піди до річки, подивися на воду, послухай як пташки щебечуть, відкрий ширше очі на дерева, квіти, помилуйся зеленою травою. От де справжні ліки!  З пагорба, на якому його хата, видно долину, де протікає Південний Буг. На тому березі уже Хмельницька область. Там село Свічна. Теж майже безлюдне. За словами співрозмовника, там залишилося чоловік зо 20 залишилося. Свічна для нього як свічка, звідти йому електрику  провели.

Вниз по течії, кілометрів за п’ять, ще одне село — Новокостянтинівка, теж належить до Хмельниччини. Туди він інколи їздить конем у магазин. Частіше добирається в Думенки. Це на пару кілометрів далі, ніж до Новокостянтинівки, але в Думенках дочка Людмила працює у магазині. Друга дочка теж в цьому селі. Тому ще й з дітьми, чи внуками побачиться. Діти не раз, і не два кликали тата до себе. Не погоджується. Каже, душею прикипів до свого села і нікуди звідти не збирається їхати.

У 2018-му у Краснопольського вкрали коня. Саме цю ситуацію мав на увазі, коли казав, що без людей не страшно, страшніше з людьми. Коник був його надійним помічником. Перевозив ним все з поля, у магазин їздив.

Два роки тому, 1 вересня, кінь пасся у долині на березі річки. Постійно залишав його там на прив’язі для випасу. Троє злодіїв навідалися серед білого дня. Приїхали одноконкою. Відв’язали коня і подалися туди, звідки прибули.

Про все це Петро Михайлович дізнався від пастухів. Вони бачили з протилежного берега, як чоловіки відв’язували коня. Дочка Краснопольського —Людмила Сергієнко у той же день повідомила про це у поліцію. Батько попросив її це зробити.

Згадує, що діло дійшло до бійки. Його побили. До крові розбили носа чоловікові, який приїхав з ним і став на його захист. Потім господарі будинку вивели коня з подвір’я і кудись поїхали. Про все це він одразу розповів по телефону дочці Людмилі. Та повідомила поліцію. Через деякий час приїхала поліція. З дороги попередили, щоб чекав їх у сільському магазині.

Співрозмовник називає прізвища поліцейських: Юрій Шемета і Богдан Шеремета. Каже, з ними був третій. Його прізвище, нібито Ліцицький. Не впевнений, чи правильно запам’ятав. — У той час, як ми розмовляли з поліцейськими, побачили здалеку, як знову їде мій кінь, — говорить чоловік. — Хто їхав на ньому, на нас теж звернули увагу, хоч знаходилися далеко. Каже, чимшвидше заїхали на подвір’я і зачинили за собою ворота. Думав, що додому буду повертатися своїм коником, але не так воно сталося.

З розмови поліцейських з господарями будинку  Краснопольський зрозумів, що один з них знайомий з власниками будинку. Двоє слідчих пішли у будинок. Його залишили на вулиці з третім поліцейським. Довго їх не було. Коли вийшли, сказали повертатися додому, обіцяли пізніше повідомити результат. Майже два роки минуло відтоді. Чоловік дотепер чекає. Їздив у Хмільник у поліцію. Хотів потрапити на прийом до начальника. Каже, не пропустили. Ні відповіді з поліції, ні коня…

за матеріалами сайту 20 Хвилин

Вам буде цікаво переглянути ще одну повчальну історію і пам’ятайте, що всі ми колись станемо похилими  тому давайте вчитись поважати старість.

Шановні пані та панове, пам’ятайте! Будь-яка інформація, яку Ви, публікуєте з публічним статусом у соціальних мережах є доступною для використання третьою стороною. Особливо коли ви просите допомоги у розголосі, а після цього змінюєте свій пост. Поводьте себе відповідально ! У деяких випадках, залишаємо за собою право у відмові публікації посту.

Усвідомлюйте відповідальність, за поширення інформації, простими словами, не пишіть про те, чого немає. Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Щоб опублікувати пост, чи надіслати зayвaжeння, cкapгу чи пpoпoзицiю, пишіть нам через кoнтaктнy cтopiнкy – Кpaщi блoги – yкpaїнa.

Показати більше
Back to top button